
Олександр Ситник. Суспільне Суми
Разом із дружиною він працював у ветеринарній медицині. Подружя облаштувало власний будинок, ростило дітей.
«У нас дві вівчарки були, і ми шукали місце, де вони будуть в гарних умовах. Вони ніколи не були на прив’язі — у вольєрі гуляли в нас. І оце знайшли цей будинок і це місце, яке було загороджено все. Собак же не залишиш».

Доріна Ситник. Суспільне Суми
Доріна Ситник згадує: спочатку сподівалися, що переїзд буде тимчасовим і невдовзі вони зможуть повернутися додому. Однак інтенсивність російських атак лише зростала.
«Над головами летіло. Над хатами летіло. По сусідах попадало. На кладовище, школу. Ми ще поруч там у центрі жили. По магазинах. Люди були загиблі. В останній час, коли почали бомбити КАБами, нас син забрав звідти».

Пес, який живе у родини Ситників. Суспільне Суми
У Будилці Ситники придбали будинок, який потребував капітального ремонту. Житло, каже Олександр, довелося фактично відновлювати з нуля. Каже, підтримували сусіди у перші місяці після переїзду.

Будилка, Лебединська громада. Листопад 2026 року. Суспільне Суми«Дуже гарні сусіди в нас — все допомагали. Воно ж, коли переїжджаєш, немає нічого. Молоток, чи щось таке. Дуже тяжко було: ні опалення, нічого. Ні помитися. А ще, порівнюючи з тими умовами, які в нас були».
Відновити будинок допомогли і благодійники, говорить господар. Зокрема, фонд «Райз».
«Привезли все: і гіпсокартон, і ОСБ, загалом все, що пообіцяли. І фарбу».

Побут родини Ситників. Суспільне Суми
Нині подружжя поступово звикає до життя в Будилці. Тут є магазини, амбулаторія, сімейний лікар. Водночас, говорить Олександр, є й побутові труднощі, до яких доводиться пристосовуватись.
«Магазинів багато і вони гарні. Єдине, чого тут немає — господарчого магазину. Це треба їхати в Лебедин. Друга проблема — вода. Колонка є, а її пити неможливо. У нас була дуже смачна вода. Ну ми їдемо і набираємо фляги води для пиття. Сімейний лікар є. без проблем. Транспортне сполучення у нас було краще в Юнаківці. А тут наче і поруч до Лебедина, а їхати, в основному, на попутних».

Побут родини Ситників. Суспільне Суми
За словами старости Олени Сюсюрченко, у Будилському старостинському окрузі на вісім населених пунктів живуть 1704 людей. З них більшість саме в будилці — 1438.

с. Будилка на Сумщині. «Газифіковані в нас села Будилка, частково Куличка, Чернецьке. А селище Гарбарі, Дремлюги — не газифіковані. Вже в селах Гребці Софіївка людей немає, вони пусті».
Нині на території старостинського округу проживає 159 переселенців, майже всі — в Будилці. Дев’ять родин вже придбали тут власне житло, розповідає староста.
«Люди, як правило, реєструються в Лебединській міській раді. І людина, яка до нас приїжджає, вона вже заздалегідь знає, до кого вона їде. Наразі вільного житла немає».
Однією з головних проблем староста називає працевлаштування.
«Ніде людям працювати. Була в нас надія на наш експериментальний завод. Але, на жаль, його розбомбили. Там працювали люди, його в минулому році розбомбили і вимушені були зачинитись. Тобто, там працювало більше ста чоловік. Хто виїжджав, хто становився на облік в центр зайнятості. Тобто, кожен вже шукав для себе вигідну позицію», — каже Олена Сюсюрченко.

Олена Сюсюрченко. Суспільне Суми
За її словами, попри складнощі, у Будилці намагаються зберігати доступність базових послуг.
«У нас в селі є сільська амбулаторія. Вона в нас обслуговує не тільки наш старостинський округ, вони обслуговують у нас Боровенківський старостат, Московсько-Бобрицький старостат, Кам’янський старостат. Тобто, у нас є два сімейних лікаря, у нас є медичні сестри. Є сільський будинок культури, є школа, дитячий садок. Сім магазинів по селу. А так, по селах, там виїзна торгівля».

Будилка, Лебединська громада. Листопад 2026 року. Суспільне Суми
Підтримують у громаді й тих, хто через війну опинився у складних життєвих обставинах, говорить староста.
«Надаються продуктові набори. І ми по можливості, ми завжди їдемо, його отримуємо організовано, тоді сюди привозимо, всім людям все це роздаємо».

Родина Ситників. Суспільне Суми
Думки про Юнаківку не полишають, ділиться пані Доріна. Востаннє до рідного села подружжя їздило у вересні 2024 року.
« Їхали з Юнаківки, думали, що назад вернемся туди. У нас ще була така надія, що повернемося. На даний момент з нашого будинку просто отак рівненько стало. Немає нічого».
