Валентина Рогоза з фотографією свого загиблого сина Віталія. Суспільне Суми
"Тут усе його руками зроблено. Коли купив дім — були голі стіни. Він не на рибалку не ходив, нікуди. Весь час працював і працював", — розповіла Валентина Рогоза.
Майже двадцять років Віталій працював гірничим майстром на Глухівському кар’єрі кварцитів. Коли почалася повномасштабна війна, разом з односельцями організував чергування в Баничах, щоби не допустити мародерства й зберегти спокій у громаді. Дружина Віталія, Анна, уже тоді служила у війську. Тому, коли в лютому 2023 року йому принесли повістку, Віталій не вагався – сказав, що має йти захищати країну.
Віталій Рогоза. Суспільне Суми"Він одразу мені подзвонив і каже, що нам треба поговорити. Сів і сказав: “Я йду на війну. Мені прийшла повістка”. Я плакала… Плакала. Два тижні плакала. Навіть на крапельниці ходила".
У війську Віталій служив старшим стрільцем-оператором. Про події на передовій, каже пані Валентина, багато не розповідав – беріг її від переживань. Але водночас часто телефонував. Коли армія РФ почала обстрілювати Баничі, він, перебуваючи за сотні кілометрів, турбувався лише про одне, – щоби матір була в безпеці.
Віталій Рогоза. Суспільне Суми
"Кожен день дзвонив. Кожен день. Вранці дзвонив і ввечері дзвонив: “Добрий ранок, добрий вечір. Мамо, що ти сьогодні куштувала? Мамо, одягайся, щоб не замерзла”. Він піклувався про мене. І коли я приїжджав, він мені допомагав", — розповіла пані Валентина Рогоза.
Пані Валентина каже, Віталій був із тих людей, які швидко знаходять спільну мову з усіма. Його поважали в селі, на роботі, а потім – у війську.
Віталій Рогоза. Суспільне Суми"Він розповідав, як вони ходили ловити рибу, коли був час. І картоплю жарили. Він відповідав за кухню. Він умів і любив готувати. А що він береться за справу — кажуть: “Я картоплю почищу, я її то на борщ зварю, то на суп зварю”.
За службу Віталій був нагороджений відзнаками "Ветеран війни" та "За мужність" ІІІ ступеня – обидві отримав уже посмертно. 15 травня 2024 року загинув воїн під час виконання бойового завдання поблизу Вугледара на Донеччині. За три дні до того Віталій востаннє говорив із матір’ю.
Віталій Рогоза. Суспільне Суми
"Мені довго не казали, що він загинув, а потім прийшла кума. Вона прийшла з дітьми. І так, вона, я їй тільки кажу: "Свєта, щось від Віталіка нічого немає". Вона мовчить. Я потім дивлюся, сусіди прийшли. Для мене це був великий шок і стрес. Найстрашніше — дітей хоронити. 50 років йому якраз було. Він любив життя, хотів жити", — сказала Валентина Рогоза.
У будинку сина, за яким доглядає, каже пані Валентина, їй самотньо, хоча тугу розвіюють довгоочікувані гості. З Путивля навідується онука Марія, донька Віталія. З нею приїжджає і наймолодший член родини – правнук Данило, якому рік.
Віталій Рогоза з родиною. Суспільне Суми
"Віталій, коли востаннє приїжджав, знав, що вона вагітна, а дитину вже не бачив. Даня народився 30 вересня. Він схожий на папу", — розповіла Валентина Рогоза.
На подвір’ї будинку Віталія досі стоять складені вулики, посірілі від часу. Пані Валентина пояснює, її син планував після війни розводити бджіл. А ще мріяв побачити Чорне море. Тепер йому навіки залишиться 50 років.
