Ярослав Маландій з дружиною Оленою. Особистий архів дружини Олени
“Ярослав підтримував дуже теплі відносини зі своїм дядьком Сергієм, він казав, що всьому, що він вміє робити його навчив дядько”, — говорить дружина. Після закінчення навчання в професійному училищі хлопець влаштувався на завод, працював за фахом – кранівником. На тому ж заводі, тільки в іншому цеху, працювала й Олена. Пара почала зустрічатися і жити разом. Мріяли, коли дівчина закінчить навчання, одружитися. Таким чином, прожили 5 років і вже в 2009 році, коли Олена захистила диплом, розписалися, а в жовтні народилася донька Каміла.
Ярослав Маландій з родиною. Особистий архів дружини Олени
З 2014 року почалися проблеми на заводі, — ділиться дружина: затримка зарплати, простої. Ярослав почав шукати можливості підзаробити та працював на приватного підприємця — розвозив молочні продукти по магазинах. “Так він пропрацював два роки, а в серпні 2016 року прийшов додому і сказав: “Я підписав контракт на три роки до ЗСУ і вже завтра їду на донецький напрямок”, — розповіла Олена.
Дружина приїхали на позицію до Ярослава. Особистий архів дружини Олени
"Він хотів пришвидшити повернення стабільності в країну. Тоді то була спроба повернути впевненість в завтрашньому дні”, – говорить Олена.
“Ярослава неможливо було не цінувати, він був втіленням справжнього чоловіка: щирий, мало говорив, усе своє ставлення і почуття показував вчинками. Він завжди всім допомагав. Не боявся ніякої роботи, все вмів і побудувати та полагодити. Усе своє життя любив автомобілі, мотоцикли міг сам все розібрати, поремонтувати і зібрати. А ще був красивим. Нам з Камуською він ні в чому не відмовляв і мужньо терпів наші забаганки”, — поділилася Олена.
Ярослав Маландій. Особистий архів дружини Олени
Коли 24 лютого 2022 року почалася повномасштабна війна, Олена була вдома, на лікарняному після операції на хребті. 24 лютого у рідної сестри жінки – День народження, тож увечері збиралися до неї в гості. Ярослав на той момент працював водієм, виїжджав з дому о 5 ранку.
“Тільки-но пішовши на роботу, через декілька хвилин він зателефонував і сказав, що почалася війна. У нас була газелька дев’ятимісна. Ярослав на машині забрав нас з донькою (я їхала стоячи, це був жах), мою сестру з чоловіком і сином, нашу маму і маму зятя, і ми поїхали в село Єлисеєнкове. Тільки-но ми приїхали, сусід попросив Ярослава сісти за руль його машини і виїхати до педагогічного університету забрати родича. Коли Ярослав поїхав, до нашого двору під'їхали БМП і два БТР, вони трохи заблукали, за пів кілометра від нас вже був російський блокпост. Сказали нам, що у них наказ поки що цивільних не чіпати. Тим часом Ярослав їхав назад в село. Він побачив їхній блокпост, зупинив машину, підійшов до них і крикнув “Слава Україні!” Потім сів назад і продовжив рух”.
Ярослав Маландій. Особистий архів дружини Олени
Після цього чоловік не міг лишатися вдома. Він пішов до Сум пішки, знову через блокпост. Олена з Камілою повернулися в місто на початку травня. Ярослав приїздив дуже рідко. У перший день війни, за словами жінки, він отримав автомат і долучився до оборони рідного міста.
“Він взяв активну участь у захисті та знешкодженні ворога в районі кадетського корпусу у перші дні наступу російських військ на місто. Був одним із тих відважних чоловіків, що на проспекті Перемоги зупинили військову техніку і взяли російського полоненого. Поки місто було в оточенні залишався на варті на блокпостах. За кілька місяців попри серйозні проблеми зі здоров’ям знову приєднався до лав Збройних Сил України”, — згадує дружина.
Ярослав Маландій. Особистий архів дружини Олени
Ярослав загинув 19 травня 2023 року під Авдіївкою. “Це була п'ятниця. В цей день я прийшла з нічної зміни, ми поговорили телефоном. Розмова не склалася, дуже обстрілювали, весь час було чути вибухи. Він казав, що виліз на якийсь пагорб, щоб спіймати зв'язок. Це була наша остання розмова, як потім мені сказали, він загинув приблизно о 16 годині", — згадує жінка.
"Я цілий день проспала і знов пішла на нічну зміну на роботу. Суботу я теж проспала. Телефонувала, але він був недосяжний. У неділю ввечері я його набрала, а він з кимось розмовляв. Я тоді ще, пам'ятаю, образилася, що кілька днів не розмовляли, а він з кимось іншим говорить. Я почекала декілька хвилин і знову набрала – він знову недосяжний. Тоді я вирішила, що зранку вигуляю собаку і поїду у військкомат. Під час прогулянки я помітила, що до нас в під'їзд зайшли двоє військових, потім вони швидко вийшли, підійшли до мене і попросили піднятися додому разом з ними. Вдома нам з донькою повідомили, що Ярослав загинув. Ці страшні офіційні слова досі дзвенять в голові”, — говорить Олена.
Зараз Олена з донькою і собакою переїхали до Тернополя. Каміла вступила до коледжу, обрала спеціальність дизайнера, вона гарно малює. Це, за словами жінки, успадкувала від тата. “Ми прожили разом 19 років, це було цікаве життя. Було багато проблем, ми їх вирішували разом. Багато подорожували”, – згадує дружина Ярослава.
“Дуже хочеться, щоб люди пам'ятали тих, завдяки кому ми можемо далі жити. Хто знав Ярослава, той його не забуде. Його дуже поважали і цінували. Нещодавно сусід прислав мені відео з піснею і написав, що коли слухав, то весь час думав про Ярослава. І я наревілась, поки слухала”, – говорить Олена.
Харіс, військовий собака, що закрив господаря собою і загинув. Особистий архів дружини Олени
Жінка згадує ситуацію, про яку їй розповів капелан, що знав Ярослава: “Ярослав тоді був водієм взводу зв'язку. Потрібно було вирішити, хто піде тягнути “польовку” по мінному полю, ніхто не хотів. Ярослав цього навіть не мав робити, він був водієм, а він просто встав, узяв усе, що треба, і разом з Харісом виконав завдання. Саме такими мовчазними вчинками він віддавав себе і показував своє ставлення”.
Харіс — це пітбуль, якого Ярослав зустрів в 2016 році в зоні бойових дій. За словами жінки, вони один одного відчули і вже не розлучалися. “Харіс був весь час з ним: і в машині, і в полях, і в бліндажах. Ярослав вважав його своїм талісманом. Харіс часто зупиняв його за штани на мінному полю”, – говорить Олена.
Авто, де загинув Харіс. Особистий архів дружини Олени
23 березня 2020 року під час виконання бойового завдання в автомобіль, яким керував Ярослав, влучив снаряд. Зі слів Ярослава, вони їхали втрьох: біля нього сидів Харіс, а біля вікна побратим. За декілька секунд до влучання снаряда в автомобіль Ярослав подивився на Харіса, — той плакав, – говорить дружина. Під час вибуху Харіс закрив собою Ярослава. Песик загинув.
Донька Харіса Кіма, яка тепер живе в родині. Особистий архів дружини Олени
Ярославу вдалося вибратися з автівки і витягти побратима. Деякий час він перебував в госпіталі у місті Часів Яр, потім в Харкові. І, відмовившись від реабілітації, повернувся на позицію.
“Він був дуже розбитий втратою друга. На той час на світ з'явилися цуценята від Харіса. Він забрав дівчинку додому. Назвали її Кіма, вона вже шість років є членом нашої родини”, – ділиться Олена.
Останнє родинне фото під час відпустки Ярослав Маландія в січні 2023 року. Особистий архів дружини Олени
Ярослав Маландій похований на Алеї Слави Баранівського кладовища в Сумах. Чоловік отримав орден "За мужність" 3 ступеня (посмертно). 22 травня 2024 року рішенням Сумської міської ради йому посмертно присвоїли звання “Почесний громадянин міста Суми”. Сусіди Ярослава висадили у дворі калину в його пам'ять.
