Тетяна Пасюга. Суспільне Суми
«На жаль, чоловік мій був мобілізований і на сьогоднішній день вже півтора року як без звісти зниклий. І я, як відповідальна мама, зараз виконую ролі і мама, і тата. І розумію, що потрібно рухатися далі», – свою історію Тетяна Пасюга розповідає у кабіні семитонної вантажівки, за кілька хвилин до іспиту. Отримання водійського посвідчення категорії С, розповідає вона, має стати однією зі сходинок нового етапу її життя. Додає – починати все з нуля їй доводиться вчетверте.
«Ми з Великої Писарівки. На жаль, селище наше знищують щодня. В травні знищили наш будинок, осередок нашої любові, нашої родини. Там ми прожили 17 років і все починали з нуля з чоловіком».
Тетяна Пасюга. Суспільне Суми
Тетяна згадує: вдома, у Великій Писарівці, разом із чоловіком Андрієм вони облаштували 600 квадратних мерів теплиць. Там вирощували квіти на свята, розсаду, овочі. Через війну родина залишила Велику Писарівку та намагалася відновити квіткову справу спочатку в Краснопіллі, потім вже у Сумах.
«Війна забрала все. Ми змушені були покинути дім. Потім не стало дому. Потім безвісти зник чоловік. І це дійсно обнулення. У мене від минулого життя залишилася собака, діти, мама, папа. Все. Це було для мене трагедією. Я тільки вдячна Богу, що воно не сталося все за одну секунду».
Тетяна Пасюга. Суспільне Суми
«Скажу чесно: в своїй справі я дуже вигоріла, тому що кожний сантиметр нагадував про те, що ми це створювали разом з чоловіком. Зараз я розумію, що в мене така точка неповернення, от правда. І я думаю, що я не пошкодую. Це мені необхідно, тому що там, де ти зламався, ти не зможеш знову відновитися. В якийсь момент прийшло розуміння, що потрібно відпустити минуле. Я боролася рік сама. В мене було багато напрацювань і розуміння, що дійсно життя на паузу ставити не можна, треба рухатися», — поділилася жінка.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Рухатися далі, каже Тетяна, вирішила не лише в переносному сенсі. За кермом, додає, вона половину життя. А тепер хоче перетворити це захоплення на професію: «Водійську справу я дуже люблю. Я розумію дорогу, оце єднання з автомобілем, коли ти його чуєш, відчуваєш звук мотора, коли тебе обганяють, або ти обганяєш. Для мене це лікувальна терапія, коли я забуваю про біль. А якщо від мого захоплення буде монетизація, то це взагалі комбо! А ще оте, що я над дорогою, я така сама мала, а їду над над усім, я кайфую, правда».
Тетяна Пасюга. Суспільне Суми
«Я планую вивезти свою родину на Волинь. Мене питають: “А ти місто знаєш? А в тебе там хтось є?” Кажу: “Немає нікого. Не знаю міста”. Просто відкривала карту України, дивилася, що мені по душі. У мене молодшій дитині – 14 років, я її на дуже довгий термін не можу залишати одну вдома? Тому що географічно я маю бути в Україні, але поряд з кордоном, щоб я могла бути і на міжнародних перевезеннях, і тут».
Інколи, говорить Тетяна, вона намагається себе зупинити. Бо разом із водійським навчанням хотіла вступати до магістратури: «Я йду далі. Коли закрила в Сумах магазин, я хотіла певний час не працювати, дати собі відпочити, але все одно не змогла. От немає в мене паузи, реально немає паузи в житті! Ще хотіла у вересні скористатися правом – як ВПО я можу навчатися за ваучером. Спеціаліст мені порадила, каже: “У вас же не закінчена вища освіта, давайте на магістратуру”. Я кажу: «Давайте!»
«Тобто, я ще хотіла себе цим навантажити, але рада, що я трошки стопанула, бо реально я б не витягнула ще і навчання, але в проекті воно однозначно є! Хочеться опанувати критичну психологію, соціальне відновлення і бути корисною ще і в цьому напрямку. Донці старшій у липні виповнилось 18. Вони з хлопцем не хочуть залишатися в Україні. Хочуть їхати за кордон, дай Боже все вдасться. Так само не ставлять життя на паузу», — ділиться Тетяна.
Тетяна каже – до вантажівки звикла швидко. Керувати великою автівкою, говорить, їй подобається більше, ніж легковиком: «В мене дуже крутий інструктор, який вселив в мене таку впевненість! А ще – машина тебе відчуває, це правда. Найлегше – стартувати, тому що це дизельна автівка. Ти просто зчеплення включив, відпускаєш гальма і вона вже поїхала, заглохнути майже неможливо. Складного нічого. Якщо ти чуєш і слухаєш її, вона тобі підкаже, що треба робити».
Тетяна Пасюга. Суспільне Суми
За кілька хвилин до іспиту Тетяна говорить: маршрут уже «прокрутила» в голові. Каже, хвилювання немає, бо відчуває машину і знає, що впорається.
«Багато хто казав: “Нащо воно тобі надо?” Хтось казав: “Та це взагалі не твоє. Що ти придумала?” Я кажу: “Сучасна жінка має вміти все”. А ще коли ти їдеш по місту і бачиш захоплені очі чоловіків, які просто аж: “Ого, хто там за кермом поїхав?”. Це гріє, дуже гріє».
«Знаєте, як наші жінки завжди себе недооцінюють? Ми втрачаємо десь оту гілочку самоцінності. Не треба боятися себе хвалити: ти умничка, ти молодець. Не накричала на дитину зранку під гарячу руку – умничка! Здала іспит на категорію – молодець. Про це не треба забувати».
Іспит Тетяна склала з першої спроби – каже, припустилася лише однієї помилки: «Не витримала дистанцію при об’їзді, я маю бути пильніша. Знаєте, якщо ти платиш за якусь свою помилку, ти її дуже гарно запам’ятовуєш».
Тетяна Пасюга. Суспільне Суми
За кілька днів Тетяна залишає Суми. Попереду, каже, нове місто, робота і ще один початок.
«Найзаповітніша мрія – щоб закінчилася війна, щоб всі чоловіки повернулися додому, щоб повернулися ті, хто в полоні, повернулися ті, які вважаються безвісті зниклими. І, звичайно, щоб мої дітки були щасливі, щоб вони так само не ставили життя на паузу, нічого не боялися, брали приклад трошки із мене, з такої «сумашедшої» мами. Дай Боже – і мій чоловік повернеться і з захопленням скаже: «Яка ти молодець, що ти не зупинилася, що ти жила, що ти діяла заради себе і дітей!
