Владислав Гончаров. Фото з архіву Тетяни Лісовенко
Владислав Гончаров понад десять років віддав службі у Збройних силах України. В армії залишився після строкової служби, хоча мав вищу освіту в галузі статистики, бухгалтерії і аудиту. Його дядько був військовим, і Владислав хотів бути схожим на нього, каже мати Лариса Гончарова. Жінка розповідає, що у 2013 році син служив у Криму, де потім і залишився, уклавши контракт з ЗСУ. Після анексії Криму росіяни деякий час утримували там українських військовослужбовців.
Владислав Гончаров з дітьми. З особистого архіву"Коли український прапор під урочистий гімн України опустили і урочисто під гімн Росії підняли російський прапор, сказали: "Хто залишається вірний Україні, зробіть крок вперед". Він каже: "Мама, я не задумуючись роблю крок вперед, і ззаду сміються. Я, каже, повертаю голову, дві людини тільки зробили крок вперед. Він і ще один хлопчик з Сумської області. Потім його почали заставляти все підписувати, тому що він мав хорошу репутацію, його там поважали всі. Він відмовлявся, за це його садили на гауптвахту. З командиром побився там за те, що він фашистами обізвав рідню нашу".
Владислав Гончаров. Фото з архіву Тетяни Лісовенко
Згодом українських військових вдалося повернути на підконтрольну Україні територію. Владислав служив у Нацгвардії, командував відділенням. Пані Лариса розповідає: син кілька разів був на межі загибелі. Згадує один з випадків:
"Був обстріл і його повністю засипало в окопі землею. Його врятувало те, що перед цим він викопав там нору, щоб зігрітися. Хлопці знали, в якому місці була нора, і відкопали його. Потім він мені дзвонив і казав: "Мамочка, дякую, що ти мене народила, що я такий". І таким голосом. Я кажу: "Синочок, чого ти таким голосом, що трапилось?" Виявляється, це його відкопали і він залишився живий. Коли вже він повернувся, сказав мені, що поховав тих хлопців, які його врятували".
У 2023 році після операції на серці Владислав залишив військо. Його товаришка Тетяна Лісовенко говорить, після війська йому було непросто у цивільному житті.
"Він говорив, що на війні розумів, що робити, а тут відчуває себе зайвим".
Відзнака Владислава Гончарова. Фото з архіву Тетяни Лісовенко
Але чоловік зміг знайти своє місце: пройшов професійне навчання і працював у сфері соціального захисту ветеранів. Допомагав ветеранам і сімʼям захисників, був керівником проєкту "Психосоціальна підтримка для родин загиблих Захисників" від ГО "Ветеранський простір Сумщини".
Владислав займався волонтерством: возив гуманітарну допомогу на прикордоння та евакуював людей. Протягом останнього року викладав у Машинобудівному фаховому коледжі СумДУ предмет "Захист України".
Владислав Гончаров з дітьми. З особистого архіву
"Він був таким щасливим, коли викладав. Я слухала його лекції, як він зі студентами спілкується, це неймовірно. Він жив цим, йому так подобалося", — згадує мама Лариса Гончарова.
Тетяна Лісовенко додає, що учні любили Владислава.
"Завжди був усміхнений, доброзичливо ставився до кожного. Сам Влад говорив про себе: "Я всіх люблю"".
Владислав Гончаров та Ірина Верещук. Фото з архіву Тетяни Лісовенко
Жінка розповідає, що Владислав був творчою людиною: вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, писав філософські твори, грав на гітарі, брав участь у студентських постановках, сценарії яких писав сам. Мріяв бути письменником, сценаристом, артистом, режисером, поставити мюзикл, готував його сценарій.
Тетяна Лісовенко каже, Владислав любив своїх доньку і сина, проводив з ними багато часу.
"4 березня був у коледжі разом з синочком. Втратив свідомість, відвезли до лікарні, але врятувати не вдалося. У віці 35 років помер".
Мама Владислава Лариса Гончарова і Тетяна Лісовенко. Фото з архіву Тетяни Лісовенко
Пані Тетяна говорить, що війна залишила у Владислава спогади, які вплинули на його подальше життя, але не змінили доброго ставлення до людей:
"Він не втратив здатності любити. Владислав був надзвичайно доброю і сонячною людиною, завжди намагався всім допомогти. У нього потрібно було навчитися любити всіх без будь-яких очікувань віддачі".
