Тетяна Гиря. Суспільне Суми
Пані Тетяна згадує: прийшли сусіди і допомогли вибратися з-під завалів. Але побачене, каже, назавжди врізалося у пам’ять.
“О 4 ранку це трапилось. Темно, я дивлюся — все розкидано і немає нічого. Все зруйновано, так зруйновано, що живого нічого немає там. Хата, сарай, кухня, погріб — все розбито. І чоловіка нема. Боже ж мій, я сподівалась, може, прикидало його десь, може ж, живий. Він згорів, згорів, частинку тільки тіла знайшли ми. 8 жовтня це трапилось. Стали телефонувати, щоб допомогли нам, ніхто не хотів їхати”, — говорить Тетяна.
Тетяна Гиря. Суспільне Суми
Жінка додає: того ранку приїхала лише швидка, яка відвезла її до Білопілля. Тимчасовий прихисток допомогли знайти родичі чоловіка.
“Це чужа хата. Ми знали цих людей, нам запропонували сюди, кажуть: «Заходьте й живіть». Про таку біду вони почули. Тут газ, я буду платить за воду, газ. Тут підтоплюється дровами, бо на свою пенсію газом я не отоплю хату, щоб прожити мені. А 3,5 тисячі, я на них не проживу, і потрібно хоча б дров мені в зиму оце”, — пояснює Тетяна.
Двір. Суспільне Суми
З дому вдалося врятувати лише документи та собак, говорить жінка.
“Що забрала? Документи зі мною, я їх завжди в погребі тримала. То з погреба, то в погріб — на день їх залишала там. Документи в мене, і все. Більше нема в мене нічого. Там сумка була з речами, взяла, але воно простріляне все. Тут собак троє і двоє котів, і моїх двоє”, — пояснює жінка.
Двір. Суспільне Суми
Пані Тетяна каже: давно відчувала небезпеку, та чоловік не хотів покидати рідну домівку.
“Страшно було. Люди їхали, у кого було куди поїхати. Чоловік сказав: «Я не поїду зі своєї хати». І ми гальмували, я ж не можу кинути його самого. У куми моєї хата згоріла. Я стала речі збирати, кажу, страшно, поїдемо звідси щоб не залишатись. Там же два двори ми жили. І він ніяк, каже, будемо тільки вдома, і все. Потім 7 жовтня у нашого сусіда згоріла хата. Я чула той вибух, ми підскочили, вибігли з хати, а в сусіда хата горить. На другий день у нас таке трапилося. Ой, з погреба ми не виходили, щойно війна почалася, обстріли, ми весь час бігали до погреба. Ховалися там, бо страшно ж було”, — говорить Тетяна.
Двір. Суспільне Суми
Переселенка згадує: до повномасштабного вторгнення жили спокійно: працювали, тримали господарство, ростили дітей.
“Гуси, качки були. Скоту рогатого не було в нас, бо на роботу ходили. Я на меблевому, а чоловік на засолзаводі, то в Перемозі радгоспі працював. Городу в нас 45 соток. Там невеличке село у нас, немає ні магазину, нічого. Ну там гарно було, красива зелена місцевість, ставки в нас поруч”, — каже жінка.
Тетяна Гиря. Суспільне Суми
“В нашому старостаті 10 населених пунктів. Звичайно, кількість людей значно зменшилась. Є такі, що виїжджають і приїжджають, оскільки в нас примусова евакуація. Але люди повертаються до домівок, попри обстріли й небезпеку. Наші торговці, які доставляли продукти, потрапляли під обстріли, і тому вони припинили довезення туди харчових продуктів. У цих населених пунктах наразі залишається трохи більше ніж 100 людей, і вони дуже потребують довезення цих продуктів. Можливо, знайдуться якісь благодійники, які мають броньовану техніку і можуть бодай раз на тиждень возити до цих населених пунктів харчові продукти”, — пояснює староста прикордонного старостату прикордонної громади Юлія Яценко.
Юлія Яценко. Суспільне Суми
Тетяна Гиря розповідає: головна її мрія — мати дах над головою, і щоб більше ніхто не втрачав рідних через війну.
