«Виписка на днях буде, і я поїду до сина», — сум’янка Карина Агєєва про життя після поранення через удар КАБом

Карина з родиною. Суспільне Суми

25-річна Карина Агєєва чекає на виписку з реабілітаційного центру, однак за два місяці має повернутися туди, щоб навчитися ходити на високих протезах. Її чоловік Денис готується до операції, а вдома на подружжя чекає 11-місячний син Артем. Жінка втратила обидві ноги через російський удар керованою авіабомбою по Сумах 3 липня.

Карина проходить реабілітацію у Львівській області. Разом із нею лікується її чоловік. Вони — в одній палаті.

«Коли я в Сумах прийшла до тями, зі мною зв’язалася військова та волонтерка Тетяна. Вона запропонувала мені з чоловіком переїхати до лікарні у Львів. Там і центр протезування — на базі лікарні. Через 10 днів після поранення мене з чоловіком на швидких транспортували до Львова, у лікарню Святого Пантелеймона. Там мені робили всі операції: кістку опилювали, дренажі, заживлення ран, зняття швів».

Потім Карина вчилася ходити на протезах.

«Почала займатися в UNBROKEN — це протезний центр, державний, на базі клініки. Попередньо подала заявку до приватної клініки «Суперх’юманс». Тут допомагають не держава, а спонсори. Я подалася, і мене чудом сюди забрали, швидко. Коли зняли шви, транспортували в Суперх’юменс. Тут я ходжу на стабінсах — це короткі протези, для використання вдома, щоб не вдягати високі коліна. На уже стабісах навчилася, на днях в мене вже виписка».

За два місяці вона вчитеметься ходити на високих протезах у цьому ж медичному закладі. Скільки ще триватиме реабілітація, говорить, спрогнозувати важко.

«Там є багато факторів: як в мене ноги будуть готові до тих же самих колінних суглобів. Ще в мене є вже остеофіти на ногах, це наростки кістки, бо молодий організм — і кістка намагається рости далі. Воно буде далі в протезі колоти. Мені прийдеться робити також операцію, зчесувати цей остеофіт — прибирати його. НевромиУщільнення на нервовому волокні, що утворюється внаслідок його пошкодження, постійного тертя або стискання. по ногах».

Чоловік Карини Денис наразі готується до операції.

Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google

«У нього досі напухла нога. Вона віддає болісними відчуттями. Буде видалення осколка в нозі. Є пошкодження нервів. Сказали, що так воно і буде. Німіє нога. Також важко, але він вже краще. Ходить, мене возить. Усе добре».

Допомагали люди

Після поранення, говорить Карина, найбільше їм допомогли небайдужі люди.

«Допомагали звичайні люди, які відкривали банку, які скидали нам на цю банку. Це була допомога. Більше ні від кого нічого ми не чули. За нас у принципі забули, і нічого ми не бачили взагалі. Ми залишилися осторонь. Якби це неприємно не звучало, але за нас, в принципі, забули».

За весь час родина отримала одноразову виплату — по 12 тисяч 300 гривень на кожного, говорить Карина.

«Як тільки це сталося, моя мама звільнилася, бо потрібно було сидіти з Артемчиком. Моя бабуся вже пенсіонерка. Їй було б важко. Вона не впоралася б сама. Допомагає мій тато, який залишився у Сумах. Поки є гроші, але це ті, які зібрані людьми».

Жінка розповідає, що намагалася знайти фонди, які підтримують поранених, однак безрезультатно.

«Ми тепер як біля розбитого корита. Не знаємо, що робити. Будемо у Львові, поки не стану на ноги, поки не стану більш самостійною, будемо всі тут».

Кульки і 15 тисяч повідомлень

Карина говорить: досі пам’ятає турботу лікарів, увагу знайомих і повідомлення від людей, які переживали за неї.

«Лікарі були чудові. Як я прийшла до тями, вони одразу допомогали. Найбільше мене розчулило те, як лікарі зайшли і говорять: там до Агеєєвої 10 людей стоїть з кульками. Усе, що могли несли знайомі, хто знав про цю трагедію. Скільки було СМС-повідомлень… більше ніж 15 тисяч. На деякі я досі не відповіла. Люди підтримували дуже сильно. Лікарі чудові. До мене підходили — пропонували допомогу».

«У мене є ціль — виховувати свою дитину»

У Львові на маму з татом чекає 11-місячний син Артем. Разом із ним наразі — мама Карини, бабуся і тітка.

«Як заняття закінчується, ми біжимо, ми їдемо до нього. Намагаємося кожен день чи через день їздити. На вихідних, буває, відпускають, ночуємо там. Постійно на зв’язку».

Хлопчик відвідував заняття разом із мамою.

«Приїжджав зі мною тренуватися в залі, щоб я ходила з ним».

Артем — її найбільша мотивація, говорить Карина.

«Більше за все мені допомагає син. З перших днів я думала лише про нього. Він рятував дуже сильно. Я розуміла, що мені треба боротися, бо в мене є дитинка дуже-дуже маленька, яка потребує мами та тата, сім’ї. Коли мені болить, коли я на стабісах чи натерла, думаю: ні, мені потрібно вийти вже з лікарні. Я повинна бути зі своєю дитиною, бо це дуже важко, бо він дуже маленький. Це мені допомагає рухатися далі, бо я знаю, до чого я йду. У мене є ціль — виховувати свою дитину, бути поруч біля нього. Тому намагаюся якомога швидше навчитися на заняттях з фізичним терапевтом, швидше опанувати щось базове, щоб я могла вже поїхати додому. У мене і виписка на днях буде, і я поїду до сина».

Найбільше бажання для Карини — щоб вся родина була разом.

«Дуже хочу вже залишитися з сім’єю. Не те, що ми приїхали, посиділи, з Артемчиком побавилися, і ми знову їдемо в лікарню. Хочу вже бути поруч з сином, поруч з сім’єю. Намагатися далі жити, щоб все було добре».

Джерело

Новини Суми