Сьогодні, 22 жовтня, в Шостці провели в останню путь героя-земляка Максима Кривущенка.
Кривущенко Максим В’ячеславович народився 7 березня 1996 року в смт Вакуленчук Житомирської області, дитинство та юність хлопчика пройшли у місті Шостка. До першого класу Максим пішов у ЗОШ № 8, пізніше навчався у спеціалізованій школі № 1. З раннього віку він ріс товариським, жвавим, мав багато друзів, захоплювався активними видами дозвілля.
Майбутню професію медика юнак обрав невипадково, адже його мама (яку Максим втратив у 6-річному віці) була медсестрою… У 2015 році наш земляк успішно завершив навчання у Шосткинському медичному училищі та отримав диплом фельдшера. Деякий час працював у Ковтунівському ФАПі, потім – в обласному діагностичному центрі (м. Шостка).
У 2016 році Максим Кривущенко добровільно став на захист Батьківщини, у складі Збройних Сил України, через три роки подовжив контракт. За позивний обрав собі «Ампула», адже його діяльність в зоні АТО-ООС була напряму пов’язана з наданням медичної допомоги (працював фельдшером медпункту). Самостійний, наполегливий, справедливий, працьовитий, щирий – таким назавжди запам’ятали Максима фронтові побратими. Незважаючи на надважкі умови військового життя, він завжди намагався жити «на максимумі». З 2020 року заочно навчався у Сумському державному університеті (напрямок «Автоматизація комп’ютерно-інтегровані технології).
Новий 2022-й рік Максим зустрів з найріднішими людьми. У теплому сімейному колі він мріяв про свою, таку ж міцну і люблячу родину з коханою дівчиною… Але одразу ж після свята повернувся у розташування своєї військової частини. На початок повномасштабної російської агресії чоловік перебував у зоні ООС, де шостий рік поспіль боронив рідну землю. У перші місяці масованої вражої навали захищав Київську область, відганяв окупантів від Ніжина та Охтирки, воював за Слов’янськ. «Не хвилюйтеся, перемога буде за нами!», – заспокоював він батька та бабусь у найважчі дні. Наш земляк користувався високим авторитетом серед побратимів і керівництва. За сумлінне виконання військових обов’язків, сміливість і патріотизм Максим В’ячеславович був неодноразово відзначений подяками та нагородами: почесним нагрудним знаком командувача Сухопутних військ ЗСУ «За службу», орденом «Сила милосердя», медаллю «За оборону держави», медаллю «Операція об’єднаних сил. За звитягу та вірність», медаллю «За участь в антитерористичній операції», медаллю «13 окремий мотопіхотний батальйон».
9 травня 2022 року Максим перестав виходити на зв’язок поблизу смт Райгородок Донецької області, дуже довго вважався без вісти зниклим. Ситуація ускладнювалася тим, що населений пункт перебував під контролем російських окупантів. Після звільнення українськими військовими Райгородка на Донеччині у м. Дніпро на кладовищі додалося страшних, типових могил… Хрест і табличка з написом «Тут спочиває тимчасово невстановлений захисник України. Вічна пам’ять». Як з’ясувалося пізніше, в одній із них похований шосткинський Герой…
Родина не припиняла пошуки свого Максима ні на день, всі дуже сподівалися на диво… І ось, через 3 роки та 4 місяці, нарешті звістка. Але – недобра. Надійшло остаточне підтвердження: їх улюблений син і внук загинув у бою за Україну і покоїться під номером «2463НЕ» на далекому дніпровському цвинтарі…
Тепер він повернувся додому, омитий сльозами та овіяний молитвами дорогих людей. «Не хвилюйтеся, перемога буде за нами!», – лунає його голос з небес до кожного з нас, нагадуючи про високу ціну…
Вклоняємося до самої землі Воїну світла та його рідним, які віддали найдорожче заради Батьківщини.
Вічна пам’ять і вічна вдячність нашому Захиснику!
