Боєць 71-ї окремої бригади ДШВ «Папіра». Суспільне Суми
«Папіра» пригадує, що зазнав поранення після того, як зачепив розтяжку. Спочатку боєць навіть не зрозумів, що це.
«Думав, може, хтось кинув гранату. Почали кричати. А потім розумію, що це розтяжка, тому що прямо в мене під ногою, під коліном розірвалася. Потім ми дивимося, поряд бліндаж був. Ми туди відтягнулися, доповідь зробили. Ми не перевірили, що в мене. На коліні набряк — я взяв пальцем ще так придавив, кров бризнула, мене пацани перемотали. Усе нормально. Потом відчуваю, що спина холодна. Хлопці бронік знімають — там теж кров тече».
Поранення «Папіри». Фото надане бійцем
Побратими наклали пов’язки «Папірі». На ранок бійці продовжили рух до позиції.
«Дійшли до позиції, окопалися. І тут різко якось дзижчить. Я лише хотів стати, назад відстрибнути. А вона залітає і біля мене вибухнула ця FPV. Я різко рацію вихопив, відбіг метрів 25–30. Приходжу до тями: автомата немає, броніка немає, одна каска на голові. Ні телефона, ні компа. Перша думка в мене: добре, що не опритомнів у полоні. Цього понад усе боявся, що без свідомості полон буде. Бо у свідомость я не здався б».
Від того вибуху «Папіра» отримав контузію.
«По сонцю подивився, думаю, так, мені на південь треба. Там точно Україна. Буквально хвилин 10–15 я пройшов. Чую кричать: “Папіра”, “Папіра”. За мною, виявляється, послали двох суміжників. І коли вони йшли, натрапили на скид. Один був середній “300”, інший — тяжкий “300”. І вони вже чекали на мене біля “квадрика”. Я дивлюсь, у квадроцикла колеса всі спущені».
Частину дороги «Папіра» був за кермом квадроцикла. А тоді знепритомнів.
«Їдемо, а потім фух, знепритомнів — я в кошику. Що таке? Ба більше, ми стоїмо в посадці. “Гном” каже: “А ти знепритомнів, а повільно їхати я боюся, бо FPV нас вдарить. Знову сідаю за кермо, поїхали далі. Потім знову прокидаюся в кошику. Знову з “Гномом” помінялися. Далі нарешті проїхали, по рації повідомили, що нас зустрічатиме пікап. Так ми доїхали, сховали “квадрик” у посадку. Нас у той пікап завантажили всіх трьох».
Боєць 71-ї окремої бригади ДШВ «Папіра». Фото надане бійцем
Після евакуації поранених доправили до стабілізаційного пункту. Першими оглянули побратимів.
«Я заходжу, кажу, що в мене нога перемотана. Бачу, як розрізали мої дорогі штани. Розмотали — нічого серйозного. Ще, он спина, кажу. Поклали мене, просвічували. Чую, щось починають матюкатися. “У тебе навколо серця 700 грамів крові”. Я ж себе нормально почував. Мені щось укололи, але все одно було боляче».
Вже у лікарні медики виявили, що у бійця пробиті аорта, перикард і легені. «Папіру» відвезли у Київ.
«Шрапнель застрягла біля серця, у перикарді. Повезли мене в Київ. У військовому госпіталі подивилися — теж, кажуть, не можуть оперувати. Друга лікарня — теж. Повезли мене в інститут Амосова. І мене поклали в реанімацію».
Боєць 71-ї окремої бригади ДШВ «Папіра». Фото надане бійцем
Зрештою лікарям вдалося провести складну операцію та врятувати йому життя, каже «Папіра».
«Дівчата інтерни стоять. Ніс зачухався, а руки прив’язані. Постукав по ліжку, показую. Вони: «Що, ніс чухається?» Я кажу: «Ага». Так вони зняли маску — фух, я задоволений. Потім приходить до мене лікар. Показував відео: там у спеціальній ганчірці моє серце тримають, і така залізна палиця — магніт. То діставали шрапнель нею. А потім серце кладуть назад. Кажуть, що спочатку хотіли зупиняти серце, але не знадобилося».
За якийсь час «Папіра» знову повернувся до війська.
«Я ледь-ледь сюди потрапив, щоб мене до пацанів відправили. Я можу служити в бойовій бригаді з хлопцями, але не ходити на виходи».
Боєць 71-ї окремої бригади ДШВ «Папіра». Фото надане бійцем
«Папіра» родом із Лисичанська. До повномасштабної війни жив із дружиною в Покровську.
«Коли побачив, як ідуть хлопці у військкомат, думаю: я тим паче повинен йти, я ж служив танкістом. Пішов туди, чергу простояв. Кажу: “Я танкіст, водій-механік. Хочу служити, захищати рідну Батьківщину”. Вони кажуть: “Тебе потім ТЦК приведе, ти поки не потрібен. Усе, іди”. Я спокійно працював далі на ринку. Поки не почалися “прильоти” дуже сильні. Там і знайомого дім згорів, у другого знайомого дім згорів, сусідів магазин».
Згодом чоловік разом з дружиною переїхав у Київ. Там його мобілізували.
«Іду на роботу, зупиняють мене: “Ваш військовий обліковий документ”. Я показав. Кажуть, на дві години проїдемо, підпишеш щось, і підеш далі на роботу. Привезли в лікарню ВЛК проходити. Ну як проходити? “Як себе почуваєш? Нормально? Усе, підписуй, годний”. Потім приїхали “покупці”. Першого, кого побачив, — це із 71-ї бригади. Бачу, він адекватний. І я ж до нього підійшов. “Я от служив, водій-механік танка”. “Добре, але в Україні танків немає. Будеш навідником”».
Базова загальновійськова підготовка була непростою, пригадує боєць. Серед того, що запамʼяталося, — стрибок з парашутом.
Боєць 71-ї окремої бригади ДШВ «Папіра». Фото надане бійцем
«Папіра» служив на Курахівському напрямку, а згодом разом із побратимами боронив Сумщину. Сумський напрямок, каже боєць, має свої особливості.
«Люди всі привітні. Я не бачу, щоб там тикали тобі. Навіть по місту їдеш — дорогою поступаються. Може, там у нас поранений. Чергою поступаються в магазинах, чесно. А ще земля відрізняється. Копати там набагато гірше, там твердіша глина, там чорнозем, який липне».
За час служби молодший сержант із позивним «Папіра» нагороджений «Золотим хрестом», орденом «За мужність» III ступеня та медаллю «За оборону України».
Боєць 71-ї окремої бригади ДШВ «Папіра». Суспільне Суми
«Я слухаю, як вони кажуть: “Ми йдемо звільняти, мовляв, російський народ”. Ага, російський народ — ідуть звільняти Україну від українців. Ну як це взагалі можливо? Хтось залишився задоволеним від цього? Тому я думаю, перемога по-любому буде наша».
