Марія Федіченко. Фото надане спікеркою
Жінка каже, у дитинстві Суми для неї й були цілою Україною.
«Здавалося, місто настільки велике, неосяжне, цікаве, гарне. Я мало розуміла, що навіть інші міста є», — згадує вона.
Марія Федіченко. Фото надане спікеркою
Марія почала вивчати медицину у 2008 році. За її словами, вибір був підказаний і мамою, і власним внутрішнім передчуттям. Робота лікаря швидкої допомоги, за її словами, часто буває психологічно важкою.
Марія Федіченко. Фото надане спікеркою
«Всі ці травматичні події, бо стикаєшся часто з загрозою життю. І воно змінює тебе», — визнає жінка.
Марія Федіченко. Фото надане спікеркою
Наслідки російської агресії Марія відчула ще задовго до 2022 року — коли рідні й знайомі були змушені тікати з Криму.
«Я зрозуміла, що вже не так, щось починає змінюватися. Мені стало шкода, що наша територія, і от так ми повинні зі своєї землі тікати. Коли прийшла повномасштабна війна, це вже стосувалося і мого міста. Цей весь жах, що ти прокидаєшся, а десь там по місту їздять ворожі танки, ворожі люди, ти боїшся вийти… В мене з’явився страх втратити дім. Ти кожен день сподіваєшся, що буде якийсь поворотний момент і ось усе піде на лад», — каже вона.
За роки повномасштабної війни Марія втратила знайомих і колег.
«Люди, з якими я починала працювати, — прекрасні люди, які класно справлялися, допомагали людям. Болить серце згадувати, що їх вже немає. Однокласника втратила, також загинув на війні», — ділиться вона. Та додає: один із найбільших страхів щодо майбутнього — що країну не буде кому відбудовувати.
Марія Федіченко залишається з дитиною в Сумах, попри думки про виїзд.
«Думки, щоб поїхати, звісно, були. Вони є кожного дня, але просто кожного дня сподіваєшся, що ось, а може, завтра все завершиться і не треба нікуди їхати», — зізнається вона.
Марія Федіченко. Фото надане спікеркою
А про перший день після перемоги мріє:
«Я хотіла б бачити, як повертаються наші воїни, люди. Щоб бабусі, дідусі, які виїхали, повернулися на ту землю, на яку вони хочуть. Хочу просто бачити радість, що вони повернулися і що хоча б щось їхнє збереглося».
